Якось Учень прийшов до Вчителя і запитав: Вчителю, чим розумна людина відрізняється від дурної?

Був тихий сонячний ранок, Вчитель пив зелений чай і думав про суть вічності. Але задля Учня він відставив недопитий чай, призупинив свої роздуми, піднявся і повів Учня за собою. Вчитель привів юнака до гори. До того схилу, де нещодавно стався невеликий обвал, і біля підніжжя гори лежало каміння різного розміру.

Вчитель сказав Учневі, щоб той відніс усі камінці на вершину гори. Каміння було багато, і Учень тягав його цілий день, а Вчитель сидів у затінку дерева і читав працю великого філософа Та Ну.

Учень дуже втомився, але до заходу сонця він все ж таки переносив усе каміння. Він підійшов до Вчителя, сповнений гордості за виконану роботу, і запитав:

– Вчителю, тепер я можу почути відповідь на своє питання?

– Ні, – похитав головою Вчитель, – ти ще не готовий.

– А навіщо було тягати усе це каміння?, – зарепетував Учень.

– Ось, – підняв вказівний палець Вчитель, – Розумна людина задала б це питання до того, як почати його носити.